Почну розповідь про Стамбул з опису повернення додому 
Приїхали ми 23-го січня до стамбульського аеропорту Сабіха Гекчен години за три до нашого рейсу і бачимо на табло “delayed 2 hours”. Ну, дві години так дві години. Сидимо, чекаємо, поглядаємо на табло з компа на сайті аеропорту, іноді ходимо дивитися на табло в самому аеропорту і на стійки реєстрації секції С, де має відбуватися реєстрація на наш рейс. На табло нічого не міняється, стійки пусті, жодних оголошень. Сидимо…
Раптом чуємо “пасажирів рейсу такого-то запрошуємо до гейту такого-то”. Що за фігня? Який гейт, якщо навіть початок реєстрації не оголошували? Ідемо знову до секції С – пусто. Ідемо до іншої секції, запитуємо “як на зареєструватися”. Турки щось говорять між собою по турецькі і просять хвилинку почекати. Ще хвилинку, ще хвилинку. Потім каже турок – реєструйтеся тут і називає номер стійки. Йдемо. Турчанка втикає в паспорт, в комп і каже “ноу чек-ін”, “ю аре лейт”. Фак, який нафіг лейт, якщо навіть не оголошували початок реєстрації. Посилає до офісу авіакомпанії в аеропорту. Йдемо туди.
Ви знаєте коли ваш рейс мав летіти?
Знаємо, але на табло – затримка 2 години.
Так, але реєстрацію вже закінчено.
Чому? Не було ж жодної інформації про початок реєстрації на табло і жодних оголошень?
Чому ви не підійшли до секції С для реєстрації?
Ми підходили регулярно. Там нікуого не було.
Нікого не було? А чому усі пасажири на борту лише вас троє не пройшли реєстрацію? Ви самі винні.
Так де наш літак? Він уже улетів?
Так. А чому не було інформації на табло?
А чому ви не підійшли до нас раніше?
А навіщо нам іти до офісу авіакомпанії, якщо на табло написано, що рейс затримується? Ми чекали інформації про початок реєстрації.
То наш літак вже точно улетів?
(Щось говорить з іншим турком турецькою)
Сьогодні у Пегасусу немає жодного рейсу на Харків. Ваш рейс відмінено.
(Пауза, намагаюся поєднати фрази “усі пасажири, крім вас на борту” з “сьогодні рейс відмінено”)
Ми можемо поміняти вам квитки на післязавтра.
А що нам робити два дні? А на Донецьк коли рейс?
На Донецьк є завтра о 23:30.
Ну давайте на Донецьк.
(Міняють квитки, квиток до Донецька виходить на 13 баксів дешевше)
Повертаємося в свій готель ще на одну ніч. Проводимо ще день в Стамбулі. Знову в аеропорт і вже без проблем летимо в Донецьк. Вже на виході з літака чую як одна з пасажирок комусь по телефону каже “ми мали вчора бути у Харкові, але наш рейс відмінили”. Блін, так був вчора рейс чи ні, ніфіга не ясно. Схоже таки був, але купа народу на нього не потрапила, через те що Пегасус протупив з інформацією про початок реєстрації на табло та з оголошеннями…
Донецьк. Аеропорт. Більше схоже на автовокзал райцентру, в якому з 80-х років нічого не змінилося. Холодно. На вулиці близько 20 морозу, у “залі очікування” трохи тепліше 3-тя година ночі. Добре маємо теплий одяг, спальник, термос з чаєм. Досиділи до 6 ранку і на таксі уїхали на вокзал. Там не набагато краще, але краще. Беремо квитки на комфортабельну електричку до Дніпропетровьска та на експрес Дніпропетровськ-Київ – найшвидший спосіб добратися до Києва, бо прямі поїзди лише ввечорі, а так ми вже о 23-й були у Києві.
Ура! Київ! Ми добралися! ))))))