Як вже писав, 12 вересня їздив байком до затопленого села Гусинці. Село знаходиться недалеко від Переяслава-Хмельницького, затоплене Канівським водосховищем у 1978 році. Над водою лишилася лише церква 
.
Виїхали о 5:51 з Дарниці електричкою 6580 Борщагівка-Дарниця-Баришівка, яка о 6:50 вже в Баришівці. Звідти спочатку асфальтом
, а потім трохи грунтами
доїхали до с.Старе через с.Веселинівка.
За с.Старе під’їхали до КПП військової частини, там (перед КПП) мали звернути ліворуч і їхати дорогою з майже зниклим асфальтом
вздовж військового полігону.
Солдат з КПП щось прокричав (я їхав перший і вже був на дорозі, можна було б і далі їхати, ніхто б нас не пристрелив), підїхалидо КПП. Солдат сказав, що туди їхати не можна, бо там стрільби. Але там саме кілька робітників ремонтували ворота КПП (вони були у цивільному). Один з них (за віком значно старший за того солдата), “дядя Вася” перебив солдата і почав питати куди нам треба і розповідати як їхати тією “забороненою” дорогою та де звертати. Солдат намагався щось сказати знову, але “дядя Вася” навіть не звертав на солдата уваги. Солдат замовк на півслові і більше не намагався суперечити “дяді Васі”. Думаю той “дядя Вася” хоч і колишній, але офіцер.
На запитання, чи дорогою ще будуть які КПП, “дядя Вася” кілька секунд помовчав-подумав і сказав “проїдете!”. Солдат вже не втручався 
))
/upd: щодо стрільб – в лісі та на водосховищі трохи стріляли, але не артилеристи, а мисливці. на полігоні ж нікого не було/
Тож поїхали забороненою дорогою, а по ходу вирішили заїхати на Біле болото 
та пошукати позначену на картах капличку. На краю болота “ростуть” прикольні берези – нажаль не одразу додумався, що треба було зняти відео – розбивання березового поліна об велошолом або ломання берези з розгону головою Берези в середині прогнили та висохли так, що лишилася майже сама кора, а надлегких решток деревини всередині досить для того, щоб береза зберегла свою форму.
Від болота в напрямку полігону, де і стояла капличка довелося дертися пішки
через повалені дерева та засохле болото, часто з байком на собі.
Нарешті вибралися на дорогу. Всі можливі заїзди (для машин) на полігон перериті траншеями (не знаю, то шоб машини під постріли артилеристів не потрапили, чи щоб не заважали риболовно-мисливським військам 
воювати з зайцями
Трохи полігоном
і знаходимо капличку, точніше її рештки
.
Далі почалися піски… ні, ПІСКИ
. Йшли переважно пішки…
До самого берега, звідки видно затоплену церкву
Доки обідали, павук зробив з могу байку арахнобайк:
Після обіду (о 14-й годині) вирушили далі, вже в напрямку Києва вздовж берега.
Як не дивно, хоча до цього весь ліс був надзвичайно сухий, як і болото, знайшлося біьш вологе місце, навіть з кількома калюжами на дорозі (видно грунт не такий піщаний), і навіть з кількома грибами:
Але такого щастя було мало, а от пісків, через які доводилося йти пішки попереду ще було повно…
Піски, сонце припікає, і раптом 
після холодного квасу вже було легше пройти/проїхати рештки пісків (треба подякувати продавцю з кіоску з квасом – підказав на якій дорозі менше піску) та вибратися на асфальт
.
Далі було с.Кийлів, заїхали до страусиної ферми
, і поїхали в напрямку додому…
Поки їхали зайщло сонце…
Вже при світлі фар ще трохи асфальту до с. Проців, а за селом гарними грунтами виїхали на дорогу Мартусовка-Бортничі і о 21:20 вже були на Харківській площі…
149 км від дому до дому, 125 км від Баришівки до Харківської площі
середня швидкість 12.8 ( ходили багато )
або тут http://picasaweb.google.com/AVatorL1/2009_09_12#
UPD: